Ви тут:

Хочу пам’ятати його таким: у Кропивницькому переселенка створила фотоальбом про рідний Сєвєродонецьк (ФОТО)

03-08-2022
Категорія: 

У Кропивницькому переселенка з Сєвєродонецька створила фотоальбом у пам'ять про рідне місто. В альбомі – майже 300 світлин Сєвєродонецька з початку його заснування 88 років тому і до моменту великої війни росії проти України. Доповнювати альбом світлинами воєнного міста дизайнерка не планує. Каже, жахливі картини і без того відіб’ються у пам’яті багатьох. Спогади щасливого мирного життя бачили журналісти ]]>Точки доступу.]]>

Ольга Плаксіна

Одна із перших крупних будівель – "Льодовий палац" – де проходили спортивні заходи, фігурне катання, хокей і, в той момент, коли люди там отримували гуманітарну допомогу, туди прилетіла ракета і зараз там чорна діра. А ось підприємство, з якого починалося місто – "Азот", зараз воно розбите. Мости через Сєвєродонецьк до Лисичанська – теж розбиті. За відсутності цих мостів ми навіть не можемо перебратися додому, – Ольга Плаксіна бережно гортає сторінки альбому.

Сєвєродонецький льодовий палац

Мости між містами Сєвєродонецьк та Лисичанськ

У Сєвєродонецьку жінка народилася, провела студентські роки, отримала професію, закохалася, народила дітей. Родина жила звичайним щасливим життям, аж поки місто "не звільнили" окупанти.

Тринадцятого березня ми виїхали із Сєвєродонецька після того, як черговий снаряд влучив у наш будинок. Діти почали хворіти, на вулиці мінус десять і треба було якісь рішення приймати кардинальні. Приїхали ми сюди п’ятнадцятого березня, дві ночі ночували у придорожніх готелях. Трохи пожили у родичів чоловіка, а тепер вже почали самостійне життя.

У Ольги Плаксіної вища економічна освіта. Але останні кілька років вона займається дизайном. Почалося все з колажів сімейних фотографій, далі були поліграфія та веб дизайн.

І, вже приїхавши сюди, я хотіла якось зберегти пам’ять про наше місто. Яким ми його пам’ятаємо – зеленим, ясним, соковитим, милим. Я дивилася на новини і розуміла, що не хочу, аби ці страшні кадри відкладалися у моїй пам’яті, – пояснює жінка.

Дизайнерка зібрала світлини знайомих фотографів і, за їхнього дозволу використовувати фото, за два місяці оформила альбом. У ньому – майже 300 світлин Сєвєродонецька із початку його заснування і до повномасштабного вторгнення росії в Україну.

В альбомі – 80 сторінок, це 40 листів яскравих соковитих світлин в будь-який період року – зима, весна, літо, осінь, з висоти пташиного польоту. Перша сторінка про те, як місто будувалося, яка в нього історія, які назви йому давали. Далі – перші вулиці, перші будівлі, як все починалося з маленького села, що почали будувати на піску. Також тут фото радянського періоду, картини нашої відомої художниці Вероніки Крейди. Вона, гуляючи з дитиною, просто сиділа і замальовувала будівлі, робила з них листвочки, а далі – сучасні фото, – розповідає Ольга.

Обрати улюблену фотографію малої батьківщини жінка не може. Говорить, що всі вони викликають певні емоції про ті чи інші події, певний період життя. Це спогади, пов’язані з професійною діяльністю, зустрічами з майбутнім чоловіком, весіллям, народженням двох дітей і їх хрещенням, сімейним відпочинком…Найсвіжіші фото Сєвєродонецька у альбомі зроблені минулої зими. Вона видалася на диво сніжною і красивою. 

Будинок культури з висоти пташиного польоту в снігу, міські вулички, мій квартал, мій будинок. До слова, наш будинок начебто вцілів, але пошкоджені снарядами під’їзд, вхід, вікна, балкон – все це зірвано. Шибки вилетіли, все забито плівкою. Промишляють мародери, намагалися зламати двері. А от гараж, на жаль, разом із мотоциклами та велосипедами привалило плитою.

Будинок культури

Після вторгнення росіян, низка будівель Севєродонецька лишилася тільки на фото.

Севєродонецький "Імпульс" – величезне підприємство, знане в усіх країнах, відоме своїми напрацюваннями в напрямку атомної електростанції та залізничної техніки. Також дуже постраждало, величезні чорні дірки там зіяють зараз, – показує Ольга чергову світлину.

«Сєвєродонецьке науково-виробниче об'єднання «Імпульс»

Доповнювати альбом фотографіями воєнного періоду дизайнерка не планує.

Не хочу, не хочу, воно в нас і так відкладеться, але краще хай в пам’яті лишиться наше гарне місто.

Україна відбудує розбомблені міста і вони стануть ще кращими, – певна кропивницька фотографиня Лариса Лебедєва.

Якщо чесно, до цих трагічних подій, я мало знала про Сєвєродонецьк. В мене нині по сусідству мешкає сім’я із цього міста. Коли ми познайомилися і я запитала, чи довго вони тут будуть, вони з сумом подивилися на мене і відповіли – допоки не відбудують. Але після цього події розвивалися так жахливо, що, коли його відбудують, я не знаю, мабуть, на жаль, не скоро. Тож те, що в цьому альбомі, важливо знати. Такі альбоми, вони нам потрібні. Вони потрібні в бібліотеках, вони потрібні дітям, вони потрібні вчителям, вони потрібні всім тим людям, які хочуть відбудувати нашу Україну і так і буде, – говорить Лариса Лебедєва.

Ольга Плаксіна і Лариса Лебедєва

Вона додала, що треба пам’ятати, якими були наші міста до великої війни, оскільки за це ми, зокрема, і боремося.  

У вільному доступі фотоальбомів немає, адже їх Ольга не продає, а друкує на замовлення своїх земляків. Вже три десятки людей замовили пам’ятну річ про рідне місто і ще є охочі. 

Жінка зізнається, що і сама часто гортає сторінки фотоальбому, бо хоче додому. Плачучи, читає вірш, яким його доповнила.

Мой город – это сердца отчий дом. И чтобы про него не говорили, средь миллиона лучшим будет он, где б на земле огромной мы не жили.

Лілія Кочерга

Фото: Григорій Зуб

 

Джерело: ]]>https://dostyp.com.ua/novini/khochu-pam-iatati-iogho-takim-u-kropivnits-...]]>





Рейтинг: 
Средняя: 5 (1 оценка)