Ви тут:

Потрапила під артобстріл та вижила. Медикиня Віка з Луганська повернулася з полону та пішла на фронт

30-11-2022
Категорія: 

Вікторія родом з Луганська. У 2014-му вона мріяла вступити до університету і стати реабілітологом. Але в одну мить її плани зруйнувала окупація рідного міста. Та поступатися власною метою дівчина не збиралася і поїхала здобувати освіту до вільного Сєвєродонецька. Саме за це вона на три роки опинилася у російському полоні. А після звільнення вирішила, що піде захищати свою країну. Віка стала до лав Збройних сил України та опанувала професію військового парамедика. Тепер вона рятує життя наших хлопців на передовій під позивним "Карма", - ]]>Свої.city]]>.

Пів року в окупації та полон

Коли у 2014-му в нас тільки почалися ці проросійські мітинги, захоплення адміністрації, відверто кажучи я, як і більшість луганчан, в це просто не вірила. Ми не могли уявити, що в нас утвориться окупаційна влада, але десь у вересні все стало зрозуміло. Емоційно це було дуже важко, бо я ніколи не приховувала своєї проукраїнської позиції, тому передбачити, що буде далі, було майже неможливо”.

Барикади на вулиці Радянській біля будівлі управління СБУ у Луганську , 2014 рік

Барикади на вулиці Радянській біля будівлі управління СБУ у Луганську, 2014 рік Автор: Anastasia Vlasova/EPA

Пів року дівчина з родиною прожила в окупованому Луганську та зрештою постало питання освіти. Рішення, каже Вікторія, практично не обговорювалося, було і так зрозуміло, що навчатиметься вона тільки в українському виші. Тож у 2015-му вирушила до Сєвєродонецька, де вступила до Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля за фахом реабілітолог. Періодично дівчина навідувалася до батьків, навіть не здогадуючись, що одна з таких поїздок вартуватиме їй свободи.

У 2016-му я, як завжди, поїхала додому до батьків і якось увечері до моєї квартири вдерлися люди у формі. Це була розповсюджена практика серед військових на окупованих територіях. 17 листопада це сталося, пам’ятаю, як сьогодні. Вони звинуватили мене у державній зраді, ніби я часто їздила на підконтрольну Україні територію, брала участь у проукраїнських мітингах в Луганську та, як вони казали, «маю надто патріотичних друзів». Вони ці факти зіставили й вирахували найстрашнішого терориста в обличчі 21-річної дівчини”.

Полон — постійний холод, психологічний тиск, катування й страх за власне життя та життя близьких

Того ж вечора Вікторію забрали до “СІЗО”, де вона перебуватиме роки, доки триватиме так зване слідство. Увесь цей час її рідні навіть не здогадувалися, де вона знаходиться. Цей період, каже дівчина, давався найтяжче. Постійний холод, психологічний тиск, катування й страх за власне життя та життя близьких.

Для цих людей не було нічого святого. Ані стать, ані вік їх не зупиняли перед своїми діями. До речі, накази виконували саме місцеві, які пішли на співпрацю з військовими рф. Побиття — це найменше, що було. Причому, били не тільки руками й ногами, а всім, що під руку попадеться. Вони робили це з такою жорстокістю, здавалося, що дехто з них навіть отримував задоволення від цього. Нас катували струмом, мабуть, це кожен другий на собі відчув. Також вони використовували хімічні речовини і різні препарати. І хоча більшість, хто таке пережив, намагається про це не говорити, але такі факти були, й це неймовірно тяжко. Психологічний тиск  окрема історія. Для мене це було набагато важче, ніж фізичні знущання. Ти весь час знаходишся у замкненому просторі, що вже зводить з розуму. Ти абсолютно не розумієш, що з ріднею, бо не дають зв’язатися з ними. Натомість тобі постійно кажуть: «Ти нікому не потрібна. Тебе навіть шукати ніхто не буде. Всім байдуже на тебе». Тут дуже легко перетнути ту межу, коли тобі самому стає на себе байдуже і починаються думки: «А чи виживу я взагалі?».

Вікторія після повернення з полону

Вікторія після повернення з полону Автор: Фото з особистого архіву Віки

Серед полонених було багато саме цивільних людей, пригадує дівчина. Більшість із них, на жаль, так і не повернулася додому. У 2018-му відбувся суд, після якого Вікторію відправили до жіночої колонії, під Алчевськом.

В яких умовах ми там перебували  це однозначно нелюдські умови. Постійний холод та їжа, яку давали раз на день, причому її і собака навряд чи б їла. Ті, хто повертався звідти, мали невиправні проблеми зі здоров’ям. Я й сама схудла на кілограмів 30. Там дуже різні дівчата були  хтось просто невчасно повернувся додому, а хтось… З нами жіночка одна була, мабуть, років 70. І уявляєте, вона сиділа зі звинуваченням у підриві державного устрою “ЛНР”. У мене це в голові не вкладалося. Це ще раз доводило, що в них немає нічого людського. Втім, у цій всій ситуації я раділа тільки одному  я нарешті могла хоча б інколи спілкуватися зі своєю родиною”.

Минув рік. На повернення додому Віка вже не сподівалася та неочікувано для неї прийшла звістка — вона потрапила під один із найбільших обмінів полоненими. Ті декілька днів очікування, пригадує дівчина, здавалися вічністю.

Ми до кінця не знали, чи все вийде, бо були випадки, коли людина вже мала їхати, а потім все зривалося. Та зрештою, нам пощастило, 29 грудня 2019 року ми повернулися. Це щастя було не описати словами. Я нарешті побачила свою маму, вона змогла виїхати, і побачила друзів, яких теж звільнили. Це були неймовірні емоції”.

Повернення з полону

Повернення з полону Автор: Фото з особистого архіву Вікі

З полону на передову

Попереду на дівчину чекали два непростих місяці реабілітації, а в лютому вона знову змогла відновитися на навчанні, влітку отримати омріяний диплом. Втім, для себе вирішила не продовжувати роботу за фахом, а йти захищати країну.

"Важливу роль у цьому рішенні зіграло моє оточення. Багато моїх друзів були на фронті, тому я чітко знала, що там не вистачає медиків. А оскільки я вже мала медичну освіту, то вирішила йти за контрактом. Я пройшла курс молодого бійця, і вже через місяць поїхала на Донеччину у Піски. Буквально декілька днів пройшло і я відчула на собі, що таке перший обстріл та перший поранений. Це був молодий хлопчина з кульовим у стегно, він втратив багато крові, але ми змогли надати йому невідкладну допомогу та доправити у лікарню, і зараз спробуй його дожени. Ось таким був мій перший досвід, на щастя, позитивний", — пригадує Віка.

Робота на фронті | з архіву Вікторії

Тоді ж дівчина і отримала свій позивний — “Карма”. Ділиться, доволі швидко вдалося здружитися з хлопцями і тепер вони непросто товариші по службі, а справжня родина.

Мої хлопці дуже підтримують мене. Зрозуміло, що самій тягти бійця вдвічі більшого за тебе неможливо, тому вони допомагають в цьому плані. Та й у дрібничках усіляких це відчувається. Банально  шоколадку принесуть, щоб не сварилася (сміється)”.

Повномасштабне вторгнення, каже військовослужбовиця, не було несподіванкою, бо на їхніх позиціях зазвичай гаряче. 24 лютого вони зустрічали в усеозброєнні, та справжнє пекло почалося дещо пізніше. Під час одного із завдань, коли медикиня разом з командиром їхали забирати пораненого, їхня автівка потрапила під артобстріл, як наслідок — тяжка аварія. Обидва отримали важкі травми хребта та перелами.

Вікторія з Луганська, медикиня

Потрапила під артобстріл та вижила Автор: з архіву Вікторії

Я завжди кажу, що в нас усі травми на двох. Звісно, важко було у той момент, адже на фронті загострення, я тут потрібна, а мені треба їхати лікуватися. Так, тоді я думала тільки про роботу. Але зрештою, нас таки відправили на Прикарпаття. Тут майже півтора місяця ми проходили лікування, реабілітацію і тепер я знову готова йти в бій”.

Навіть на лікарняному ліжку Віка не припиняла турбуватися про побратимів. Шукала й закуповувала необхідні речі та ліки. Потреба в них величезна, бо навіть звичайний джгут може врятувати чиєсь життя.

Зараз вкрай важливі розхідні медичні матеріали. Миттєво розходяться турнікети, бандажі, оскільки дуже багато, на жаль, трапляється підробок, а з такими засобами ми просто не маємо права відпускати хлопців. Звісно, нам допомагають волонтери, але на цьому етапі війни, цього катастрофічно мало. Інколи доводиться закуповувати за власні кошти. От зараз на часі сезонні застуди, і від цього нікуди не дітися, а тримати бійців в тонусі треба, то купляємо за власні кошти”.

Найближчим часом “Карма” знову планує повертатися на фронт, каже здоров’я дозволяє та й хлопці вже зачекалися. Запевняє, непрості часи для нашої країни пройдуть. А нам треба бути готовими повертатися до мирного життя.

Вікторія хоче на фронт

Під час інтерв'ю говорить, що хоче повертатися до своїх людей Автор: Аліна Кравченко, для Свої

Після перемоги, я дуже хочу продовжити свою роботу за фахом. Зараз тема реабілітації військових є актуальною, як ніколи, і є розвиток цієї сфери на державному рівні. Та фактично кількість бійців, які повернуться з фронту, значно перевищуватиме наявних фахівців, і зрозуміло, що їм потрібне буде підкріплення. Хочу сказати, що попереду нас чекає не простий час, адже треба буде жити в суспільстві, де люди мають травми як фізичні, так і психологічні і до цього треба готуватися. Окремою темою буде і робота з родинами військових, неважливо це жінка боєць чи чоловік, родині потрібно буде вчитися з цим жити. Вони по різному дивитимуться на речі, по різному реагуватимуть на якісь побутові речі, і я хочу допомагати їм знаходити спільну мову. А поки я готова знову повертатися на фронт та наближати нашу перемогу. І мрію на власні очі побачити, як звільняють мій рідний Луганськ”.

 

Джерело: Свої.city - ]]>https://svoi.city/articles/252507/medikinya-vika-z-luganska-povernulasya...]]>





Рейтинг: 
Средняя: 5 (1 оценка)