Сучасні Герої: Під час вуличних боїв за Сєвєродонецьк Сергій Жержевський врятував побратима ціною життя

Накрив собою від уламків: історія Героя з позивним “Жорж”, який врятував побратима ціною життя

Сергію Жержевському було 26 років, коли росія розв’язала підлу «гібридну» війну на сході України. Він не зміг залишитись осторонь і в червні 2014-го став бійцем добровольчого батальйону «Донбас». У серпні Сергій потрапив до Іловайського казана, дивом вижив, але був узятий у полон і пробув там довгі чотири місяці.

Указом Президента України № 176/2015 від 25 березня 2015 року старшого солдата Жержевського було нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

З початком повномасштабного вторгнення росії 24 лютого Сергій вступив у добровольче формування територіальної оборони столиці «Легіон Свободи». Під час жорстоких боїв за Бучу, Ірпінь, Гостомель група бійців «Жоржа» знищила кілька танків, бронемашин, вантажних автомобілів та біля роти піхоти, захопила ворожі боєкомплекти та особисті документи окупантів, що надалі сприяло розслідуванню звірств, скоєних рашистами.

Під час вуличних боїв за Сєвєродонецьк Сергій Жержевський очолював передовий підрозділ та збудував лінію оборони, яку потім утримувала його рота. У безперервних боях він кілька діб майже не спав, але демонстрував побратимам приклад стійкості та постійно влаштовував ворогові неприємні «сюрпризи».

6 червня рашисти почали атакувати, бійці “Жоржа” потрапили під щільний обстріл. Сергій пострілом із РПГ-18 «Муха» знищив бойову машину піхоти та прорвався до позицій свого підрозділу, на які вже насувався «вогневий вал» масованого артобстрілу.

Останнє, що він зробив життя, – це скомандував “У укриття!”, дав кілька черг з автомата, і побачивши, що один із підлеглих не встиг сховатися, штовхнув його подалі від небезпеки і накрив собою. “Жорж” врятував життя побратима, але сам отримав смертельні осколкові поранення.

Указом Президента України №656/2022 від 16 вересня 2022 року старшому солдату Сергію Жержевському (позивний "Жорж") присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена "Золота зірка" (посмертно).

Тепер Сергію назавжди 34… Вічна та світла пам’ять Герою! 

Про бійця, який пройшов Іловайськ, полон, захищав Київ у перші дні повномасштабного вторгнення та загинув під час бою за Сєвєродонецьк в Луганській області,  розповіли його молодша сестра та побратим.

"Після полону Сергій повернувся в армію"

Для Сергія Жержевського з Кіровоградщини війна, як і для тисяч співвітчизників почалась у 2014-му. Тоді 26-річний, він пішов на фронт добровольцем. Рідні кажуть, що не міг вчинити інакше.

- Я була підлітком. Єдине що знаю, коли все почалося, Сергій сказав: "Хто, якщо не я, буде вас захищати?!", — розповіла сестра бійця Наталія Жержевська. – Мама його відмовляла, але в цьому не було сенсу: якщо брат щось вирішив, він це робив. Хоч Сергій був, можна сказати, своєрідною людиною, неемоційною, але проявляв свої почуття вчинками. Він дуже любив нас всіх – брата і чотирьох сестер. Фактично замінив нам батька, про всіх піклувався, молодших вчив писати й читати, готував до школи.

Сергій беріг родину і нічого не розповідав про бойові будні, а вони проходили "на нулі" і були вкрай небезпечними. Разом з побратимами боєць звільняв міста в Донецькій області – Попасну, Лисичанськ, Курахове.

- В АТО Сергія супроводжували ризики та везіння, — говорить друг Сергія Ігор Сільчин ("Байрон"), боєць 46-ї окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ. – Одна з таких ситуацій, якою він зі мною поділився: у 2014-му техніки було небагато, тож військові користувались і автобусами "Богдан". Якось рухались на такому, в салоні було близько 18 бійців. Попали в засідку, під перехресний вогонь. Загинули всі, крім Сергія. Він сидів на східцях, а двері були відчинені, тож з початком стрільби викотився на траву. Лежав, можливо, в 10 метрах від росіян, вони дали автоматну чергу, одну, другу, кілька куль влучили в Сергієву каску, але його не поранило. І тут звідкись вилетіла українська БМП, росіяни втекли, і він потрапив до своїх.

]]>]]>

Сергій Жержевський з побратимами

Але й на цьому випробування для Сергія не скінчились, він опинився в найгарячішій точці фронту – в Іловайському котлі. Шанси вибратися з якого цілим були мінімальні.

- Коли 29 серпня 2014 року мав статися вихід через "зелений" коридор, частина бійців вирішила прориватися зі зброєю окремо від колони, – продовжує розповідь Ігор. – Деякі хлопці розуміли, до чого йде, і вважали, що треба себе підірвати, щоб не потрапити до рук ворога. У Серьоги, як він мені розповідав, теж були такі думки, але він опанував себе та залишився з пораненими, яких не було на чому вивозити. Потім був полон, де Сергій провів кілька місяців і дочекався обміну.

]]>]]>

"Сергій був щасливчиком, були сотні моментів, коли він мав загинути, але виживав чудом", - каже сестра

Сестра Наталія додає, що після звільнення з полону Сергій повернувся додому, але ненадовго. Перепочив — та знову на службу.

- Після нашого знайомства у травні 2015-го, коли я прийшов до батальйону спецпризначення Нацгвардії "Донбас", звернув увагу саме на те, що полон Серьогу не зламав, — підкреслює Ігор. – Бо часто трапляється навпаки. А він не пив, нічого не вживав, займався спортом. І перше враження у мене було про Сергія як про людину, що живе достойно. Він викликав повагу своїми вчинками та принциповістю. Був, наприклад, відомий скандал з генералом Олександром Лєдніком – колишнім начальником Дніпропетровської митниці. Він не просто був включений до списку бійців "Донбасу", а й потрапив до бойових розпоряджень, його подали на отримання статусу УБД. При цьому цей чиновник, що підлягав люстрації, фізично не був присутній і жодних завдань не виконував. Серьога та інші бійці почали ставити запитання, що за цирк твориться, не отримали відповіді та запросили журналістів. Тоді ці порушення вдалось припинити, почалися розслідування, пошук винних. І хтось, може, злякався б, але точно не Сергій.

Разом Ігор та Сергій прослужили до осені 2016 року, коли Нацгвардію відвели спочатку з першої лінії, а потім зовсім перекинули на полігон. Через це добровольці пішли з підрозділу і повернулись до цивільного життя – Сергій, зокрема, працював на будівництві в Європі та Україні.

"Нас уразило одним снарядом. Жорж загинув"

Початок повномасштабного вторгнення застав Сергія у Києві, де він мешкав останнім часом. Без вагань колишній атовець знов зі зброєю в руках став на захист Батьківщини.

- З братом не було зв’язку, лише за кілька днів дізналась, що він вже на позиціях на Київщині, — говорить Наталія. – Сергій написав, відповів, що у нього все добре. Він все робив мовчки, не любив, коли про нього говорять. Вже потім дізнались від побратимів, що Сергій був у Гостомелі, Ірпені, Бучі. У двох останніх містах був один з першим, хто туди зайшов, дуже ризикуючи. А ще затримав чоловіка, який корегував ворожу артилерію по Ірпеню, після чого стався переломний момент і перестали гатити по місту.

]]>]]>

Сергій Жержевський затримав російського коригувальника артилерії по місту Ірпінь

- Сергій все життя так жив, геройствував, — додає Ігор Сільчин, який також повернувся до війська. – Знаю, що він відпрацював диверсійно-розвідувальну групу на Оболоні в Києві – це відома подія початку ескалації конфлікту. Потім в Київській області в режимі розвідки наводив українську авіацію по російських силах. На Чернігівській трасі з побратимами попалив ворожу техніку… Тобто Серьога дуже багато зробив на цьому напрямку.

]]>]]>

Коли вже не залишилось цілих автомобілів, Сергій воював на велосипеді

Згодом у складі батальйону "Свобода" Сергій опинився на Донбасі, брав участь в обороні Рубіжного, захищав адміністративний центр Луганської області – Сєвєродонецьк.

- В Рубіжному вони попали в оперативне оточення, всі траси прострілювались росіянами, це вже був ризик великий сам по собі, – говорить Ігор. – Я його в розмовах просив поберегтись. Сергій наполягав, що виконує свій обов’язок. Варто зазначити: в тій місцевості були інші підрозділи, які відмовлялись виконувати накази, в них почалися панічні настрої. А от Сергій з бійцями зі "Свободи", щоб це побороти, записували відеовідповіді, говорили: будуть захищати місто до кінця і переможуть.

Ігор додає, що Сергій хоч і був у званні старшого солдата, але виконував в бою фактично обов’язки командира роти. Він координував не тільки дії свого підрозділу, обираючи найбільш вдалі для ураження ворога позиції, але й суміжних.

- Брат був щасливчиком, у нього було сотні моментів, коли він мав загинути, але виживав чудом, — говорить Наталія. – Але 6 червня сталося по-іншому. Сергій потрапив під мінометний обстріл. Його осколками поранило в сонячне сплетіння та шию. Ось як нам про цей момент розповів його побратим Денис Попов: "Трагічний збіг… Це був дуже близький приліт. Ми із Сергієм були у приміщенні. Поточні обставини вимагали нашої там присутності. Жорж по рації тримав зв'язок із підрозділом, який був безпосередньо в бою. Я допомагав йому з координатами. Ми мусили бути неподалік від вікна, тому що там був нормальний сигнал. Нас уразило одним снарядом. Жорж загинув".

Поховали Сергія Жержевського з почестями на Лісовому кладовищі у Києві. А за кілька місяців президентським указом загиблому бійцю "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння українському народу" присвоєно найвищу відзнаку.

- Сергія у 2015-му нагородили орденом "За мужність", а зараз присвоєно звання Героя України, про що я дізналась з новинного сюжету, — говорить Наталія. – Брат був неймовірною людиною! І я дуже хочу, щоб про нього дізнався увесь світ! Він на те заслуговує!

- Війна з 2014 року в цілому і ця ескалація принесли стільки смертей, стільки каліцтв, — додає Ігор Сільчин. – Я сам зараз поранений, мені пощастило. А Сергію Жержевському та ще одному найдостойнішому моєму другу Володимиру Гунько (загинув 31 липня в Бахмуті) – ні. Вони обидва заплатили найціннішим – своїм життям — за свободу України. Це треба не втратити, зберегти та укріпити, довести справу до кінця, щоб їхні смерті не стали марними.

]]>]]>

На цьому фото Сергій Жержевський, Ігорь Сільчин та Володимир Гунько після стрибків з парашутом – такий подарунок друзі колись зробили Ігорю

За матеріалами: ЗАКАРПАТПОСТ - ]]>https://zakarpatpost.net/2022/10/31/nakryv-soboyu-vid-ulamkiv-istoriya-h...]]> та ТЕЛЕГРАФ - ]]>https://telegraf.com.ua/ukr/ukraina/2022-09-19/5717137-proshel-ilovaysk-...]]>