Герої не вмирають! Ми пам'ятаємо та вдячні Олександру Радієвському за звільнення Сіверськодонецька

Антитерористичною операцію по звільненню Сіверськодонецька від російських бойовиків 22 липня 2014 року керував командир Криворізької окремої бригади охорони громадського порядку, полковник Національної гвардії України Олександр Віталійович Радієвський. Саме він одним з перших увійшов до міста.

Наступного дня, 23 липня 2014 року, Олександр Радієвський загинув у бою в ході звільнення сусіднього Лисичанська, коли разом із бійцями потрапив у ворожу засідку на мосту. У тому запеклому бою, прикриваючи Олександра Віталійовича також загинули командир батальйону підполковник Павло Сніцар і стрілець 1-ої патрульної роти, солдат Ігор Коцяр.

Олександр Віталійович Радієвський народився 9 травня 1970 року в місті Кривий Ріг на Дніпропетровщині. Він рано втратив батьків, виховувався бабусею та дідусем. Лідерські якості майбутній офіцер виявляв уже під час навчання у Криворізькій середній школі №104. Ще курсантом йому довелося бути залученим у «гарячих точках» колишнього СРСР – Закавказзі й Середній Азії.

У незалежній Україні Олександр проходив службу у правоохоронних підрозділах, упевнено підіймався щаблями офіцерської кар’єри, у 1991 - 1998 рр. пройшовши шлях від командира патрульного взводу до начальника штабу - заступника командира патрульного батальйону сімферопольської окремої бригади військ внутрішньої та конвойної охорони МВС України. Він був вимогливим командиром, але дуже уважним до нагальних проблем підлеглих, і з особливою турботою ставився до воїнів строкової служби. Його улюбленим прислів’ям було: «Солдата треба не жаліти, а берегти!»

Полковник Радієвський мав неабиякий авторитет серед підлеглих – насамперед тому, що йшов у бій попереду них. Зокрема, він особисто очолював спецоперації зі знешкодження блокпостів терористів на підступах до населених пунктів Миколаївки, Семенівки, Слов’янська. У районі антитерористичної операції на чолі з’єднання він провів загалом два з половиною місяці.

За день до загибелі Олександр Віталійович відчув чи не найвище щастя професійного військового: на центральній площі щойно визволеного Сіверськодонецька зібрався великий натовп місцевих жителів з українськими прапорами. І коли втомлений, але щасливий полковник Радієвський оголосив, що місто вільне від терористів, місцеві мешканці обнімали й цілували українських військових, хором скандували: «Дякуємо!», пригощали солодощами, запрошували до себе в гості. Проте на полковника Радієвського чекав новий бій.

23 липня 2014 року Олександр Радієвський загинув під час бою за звільнення Лисичанська, коли разом з бійцями потрапив у засідку на дорозі. 

У травні 2015 р. на будівлі середньої загальноосвітньої школи № 104 м. Кривого Рогу було урочисто відкрито меморіальну дошку на честь випускника цього навчального закладу генерал-майора Олександра Радієвського.

23 липня 2015 р. у м. Сіверськодонецьку за участю тодішнього Президента України урочисто відкрито пам’ятник генерал-майору Олександру Радієвському.

Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 2, ряд 3, місце 1. Після захоплення російськими агресивними військами міста Сіверськодонецьк пам’ятник Олександру Радієвському у місті було пошкоджено місцевими вандалами з супутньою відеозйомкою для російських пропагандистських каналів.

15 липня 2014 р. Указом Президента за особисту мужність та самовідданість полковник Олександр Радієвський був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

]]>Після окупації Сєвєродонецька влітку 2022 року російські загарбники спочатку осквернили пам'ятник генерал-майору Національної Гвардії України Олександру Радієвському, "обезголовивши" бюст, а потім повністю його демонтували]]>.

]]>На окупованих територіях росіяни та їхні найманці знищують все українське та ведуть війну навіть із загиблими...]]>

Але українська помста рашистам та колаборантам буде невідворотньою, а Сіверськодонецьк, як і всі українські населені пункти та території, обов'язково буде звільнено від російських загарбників.

Вічна пам'ять та слава Героям України!

Історія Героя — у книзі пам'яті органів системи МВС

]]>Національна гвардія України]]>