“Ворог — той самий. Тоді й зараз — нелюди", - військовий і зірка фільму “Крути 1918” Андрій Федінчик

Андрій Федінчик — український актор, відомий за роллю у фільмі "Крути 1918", а сьогодні — військовий, який проходить тривалу реабілітацію після складної операції на хребті. У лікарні, яка, як і сам Андрій, була змушена боротися і виживати під час війни. 

24 лютого 2022 року Андрій прокинувся у Києві від вибухів на останньому поверсі багатоповерхівки. Будить дружину. Вмикають новини. Беруть сина і біжать у підвал. Малий задихається від алергії. - “Я його підхопив і побіг на останній поверх, бо інгалятор залишився у квартирі. Забігаю робити інгаляцію, і знов обстріл. Підхоплюю малого і знов у підвал. І так мене розізлило це, і я думаю: “Ви за це заплатите”.

Андрій сказав дружині, що “так просто сидіти не буде”.

Уже за кілька днів актор став добровольцем. А в квітні 2022 став до лав ЗСУ. Пройшов базову підготовку. Донецький напрямок, Херсонщина. Важкі бої. І — повернення болю від старої травми, яку добила війна.

Коли тіло каже "стоп"

Безсоння, важке спорядження, постійні навантаження на спину. Це все нашарувалось і до Андрія повернулась стара травма - зруйновані міжхребцеві диски.

Актор втратив можливості сидіти й ходити, відчував постійний біль. 

Складну операцію провели у клініці Антона Шкіряка: імплантація титанової конструкції в поперековий відділ хребта. - “Там реально така діра була, що влізло б 2-3 кулаки влізли”, - згадує військовий. 

Він не одразу почав сидіти. Три тижні — жодного руху. Лише за півтора місяці з’явилась можливість хоча б трохи сісти. І кожен крок до відновлення — боротьба. - "Я зараз роблю в своєму житті все дуже обережно. Це повністю змінює твоє життя, твоє ставлення до свого здоров’я, до того, що ти вже не такий як раніше і повного відновлення вже не буде. І тепер треба вчитись жити по-новому", — говорить Андрій.

Лікарня, що не здалась

Андрій Федінчик  і лікарі-реабілітологи КПН "СМБЛ"

Андрій Федінчик

в.о. директора КНП «СМБЛ» Оксана Андрейків-Морозова

колишній начальник Сєвєродонецької МВА, а нині очільник Луганщини Олексій Харченко

Андрій проходить реабілітацію в Сєвєродонецькій міській багатопрофільній лікарні. Установа, що, як і він, пережила війну. Після окупації Сєвєродонецька її команда втратила все — будівлю, обладнання, домівки — але не втратила головного: бажання рятувати життя. Сьогодні лікарня релокувалась в Українку на Київщині.

"Друг сказав: іди сюди, тут класні спеціалісти. І я реально вражений. Тут є усе необхідне обладнання. Спеціалісти реально тобою займаються. Це не просто лікарня — це місце, де тебе повертають до життя. Мені стало краще", — каже Андрій. Але боротьба за кожен рух у кабінеті фізіотерапії триває досі. 

"Сина не можу взяти на руки — це моя мотивація відновитися"

Андрій каже, що відновлення дається важко. "Пакети з магазину тягне теща чи дружина. Я не можу… Це дає мені сили. Бо я хочу знову бути чоловіком, батьком, актором".

Актор згадує, як на Донецькому напрямку йому дзвонили режисери з пропозиціями зйомок. Але тоді — служба. Тепер — реабілітація. І мрія: повернутись у професію.

"Дай Бог, після перемоги — знову буду на знімальному майданчику".

"Я був актором. Армія знайшла мене сама"

З дитинства Андрій знав, що буде актором. Театральні гуртки, шкільний КВК, театральний університет. Батько — військовий — колись відмовив його від військового училища. Але, каже Андрій, "армія все одно мене знайшла".

Спорт був частиною його життя. Спортивна гімнастика, внаслідок чого отримав серйозну травму і заборону займатись спортом. Згодом були єдиноборства, тренажерка.

“Це звірі, це нелюди”

Після служби роль у "Крутах 1918" набула для актора нового змісту. Андрій проводить пряму історичну паралель. - “Коли почалась повномасштабна війна багато людей навіть не вміли тримати зброю, але кинулись в бій, на власному бажанні, ентузіазмі і силі духу, щоб захищати своє, Україну. Так само і студенти, герої Крут,  які ледь тримали зброю в руках, дали потужний супротив ворогу. Та в полоні зазнали звірства і знущань. Так діє рф і сьогодні. Це звірі, це нелюди і тоді були, і зараз до нас прийшли”.

Кадр з фільму "Крути 1918" 

“Тригерить, коли люди не помічають війни”

Андрій не просто реагує на людей, які продовжують жити своє звичайне життя. - "Є певна частина суспільства, - яких не зачіпає тема війни. Ці люди живуть тут, в Україні. Вони продовжують жити своїм звичним життям, і взагалі навіть розмовляти не хочуть про війну. Тільки це, мене реально тригерить".

Я постійно дома

“Після операції я, в принципі, ні з ким не бачусь. Я постійно дома. Хочеться бути постійно з родиною, з сином”. 

"Мрію, щоб рф просто зникла"

"Хочу прокинутись і щоб рф не існувала. Щоб ніхто більше не прийшов на нашу землю. І щоб я зміг повернутись до того, ким був. Із новим досвідом, але — знову в професію".