Східноукраїнський національний університет ім. В. Даля: Луганськ - Сєвєродонецьк - Кам'янець-Подільський

]]>До повномасштабного вторгнення ми пережили одне переміщення (з Луганська до Сєвєродонецька), тож думали: якщо повториться, треба, щоб кожен був готовий. Коли настало 24 лютого, виявилося, що стрес і напруження не дозволили діяти так, як ми собі уявляли», - ділиться пережитим ректорка Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля (далі - СНУ) Ольга Поркуян з hromadske]]>. 

СНУ був одним із перших університетів в Україні, що вимушено релокувалися 2014 року. Після повномасштабного вторгнення росії в Україну покинути рідні стіни довелося університетам майже всієї Донеччини й Луганщини, а також низки міст Запорізької та Херсонської областей. Ще частина вишів, розташованих у прифронтових регіонах країни, продовжує навчання повністю онлайн.

«2014 року як такої системи евакуації університетів не було» 

Порівняно з 2022-м, переміщення університету у 2014-му відбувалося більш хаотично, а налагодження роботи на новому місці, у Сєвєродонецьку, зайняло майже рік, розповідає ректорка СНУ.

«Ми не мали розуміння, куди їхати. Усі були настільки розосереджені, що не те щоб зібратися — вийти на зв’язок з усіма відразу не вийшло», — пригадує вона.

У квітні 2014-го до Луганська зайшли перші російські війська й розпочалися бойові дії. Майже відразу до університету прийшли люди у військовій формі з автоматами. 

«Вони сказали: “У вас 15 хвилин, щоб вийти з приміщень”. Усі співробітники вийшли й більше не повернулися. Поруч із головним корпусом був гуртожиток, там росіяни розгорнули свій військовий госпіталь. Заходили до кожної будівлі університету, всюди були погроми. У бібліотеці російські військові порозкидали книги, знищили комп’ютери, зламали меблі», — згадує Ольга Поркуян.

Місцеві жителі залишали Луганськ. За словами ректорки, влітку, коли більшість викладачів у відпустках, кожен із них виїжджав куди міг. Частина викладачів перемістилася до Сєвєродонецька, де була філія університету — Сєвєродонецький технологічний інститут. У серпні на вченій раді остаточно визначилися: на його базі й буде продовжувати роботу СНУ. 

«Заняття розпочали з жовтня і проводили дистанційно. Не всі встигли приїхати до Сєвєродонецька, але навіть якби переїхали, не було можливості всіх розмістити. Площі інституту були розраховані саме під потреби філії», — каже ректорка. 

Згодом університет отримав підтримку від Євросоюзу — грант, коштом якого працівники університету відремонтували частину будівлі інституту і ті поверхи гуртожитків, які не використовували раніше. Також європейські партнери допомогли створити центр для повноцінного дистанційного навчання. 

«Вже через рік, у 2015-му, ми змогли організувати денну форму навчання. Тобто, як це й повинно бути, зібрали студентів в аудиторіях, розмістили їх у гуртожитках, згуртували в Сєвєродонецьку викладачів». 

Ректорка зауважує: з 2015 року формат навчання в університеті став змішаним. Денна форма була основною, але від дистанційної тут не відмовилися. 

«Ми зрозуміли, що це потужний інструмент, і цей напрям у нас продовжував розвиватися. І він нам дуже згодився, коли з'явився коронавірус». 

Під час другого переміщення, вже 2022 року, СНУ все ж вдалося виконати два стратегічних завдання: у перші години після окупації забрати вінчестери з адміністративними даними з університетських комп’ютерів, у перші дні — визначити місце, куди переїде заклад. 

«Були інтенсивні обстріли міста, і саме тієї частини, де був адміністративний корпус СНУ. Він був приєднаний до адміністративної будівлі Луганської облдержадміністрації — ми мали спільний вхід. Що ми встигли вилучити з адмінбудівлі в перші години окупації міста, те в нас і залишилося», — розповідає Ольга Поркуян. 

Частина викладачів університету виїхала відразу після початку повномасштабного вторгнення, решта — залишалася. Більшість студентів, які тоді навчалися онлайн через епідемію коронавірусу, були вдома. У гуртожитку проживало небагато, здебільшого діти, позбавлені батьківського піклування, та діти-сироти. 

«Одразу постало питання безпеки студентів, які проживали в гуртожитках поруч з університетом. Спочатку їх перемістили в гуртожиток у старій частині міста, де обстрілів ще не було. Туди з’їжджалися й викладачі з сім’ями. Тільки-но частині співробітників вдалося виїхати, ми почали думати, як евакуювати тих, хто ще залишався. Звернулися до міжнародних партнерів, зібрали ініціативну групу та організували волонтерські автобуси», — згадує ректорка.

Співробітників одразу спрямовували до Кам’янця-Подільського, що на Хмельниччині. Тож буквально за лічені дні СНУ продовжив працювати на базі Подільського держуніверситету.

За матеріалом: ]]>hromadske]]> - ]]>https://hromadske.ua/posts/relokaciya-distancijne-navchannya-mriyi-pro-d...]]>