Ви тут:

“Ми лежали на полі бою. Був страшенний мороз, мінус 14. Лежали на дітях - вони мовчали”, - Ганна Поповиченко про евакуацію з Сєвєродонецька та злочини рашистів

09-05-2023
Категорія: 

Ганна Поповиченко втратила батька та найкращу подругу навесні 2022 року, коли всі  разом намагалися евакуюватися із Сєвєродонецька, на який наступали російські війська. Машина Ганни потрапила під ворожий обстріл, жінка певна — росіяни навмисне цілили по автівці цивільних. ]]>Своєю історією вона поділилися з Медійною ініціативою за права людини.]]>

З міста Ганна з родиною виїжджали 11 березня, в той час у їхній квартирі вже не було світла, води, опалення, газу. Температура в помешканні, де Поповиченко мешкала з батьками та дворічною донькою, опустилася до 8 градусів за Цельсієм. Виїжджати вирішили через Кремінну, бо напередодні безпечно цим шляхом проїхав друг їхньої родини. З собою взяли також подругу Марину із дворічною дитиною. Ганна пригадує, як того дня проїхали багато українських блокпостів. Коли за Рубіжним наближалися до ще одного, почався російський обстріл, снаряд прилетів у їхнє авто.

“Батькові розбиває голову, батько помирає одразу. Осколки летять мені в праву ногу, подрузі прилітає кудись у стегно. Але ми однаково вискакуємо з машини, лягаємо на дітей і починаємо відповзати. Мама до батька каже: “Чого ти сидиш, виходь, треба виходити”. А я кричу мамі: “Його вже вбили, батько вже вбитий!” Вона відповідає: “Я не можу його залишити, щоб він згорів у машині”. І вона його починає відстібати, в цей час машина горить і триває обстріл”, — розповідає Ганна.

Тіло батька таки вдалося витягти з машини. Трохи пізніше їхній автомобіль вибухнув, а речі, які везли з собою, розлетілися довола. 

“Ми лежали на полі бою більше 2 годин. Був мороз страшенний, мінус 14 було, ми на дітях лежали, діти мовчали, була повна тиша, ми тільки перегукувалися поміж собою: “Живі? Живі!” — пригадує жінка. 

Коли стрілянина вщухла, Ганну помітив водій, який проїжджав повз: у жінки була червона куртка, яку видно здалеку. Ганка з донькою сіла в машину, мама з водієм кинулися забирати поранену подругу, яка вже не могла рухатися самостійно. Але не встигли — по них знову відкрили вогонь. 

“Машина, я так розумію, була для них, як мішень. Прилітає десь близько, я чула, як по машині наче градом посипало. І водій каже: “Ми зараз їдемо, ті, хто є, інакше поляжемо тут усі”. І ми залишаємо Марину, вона просить: “Тільки Сашку вивезіть, дочку”, — пригадує жінка.

Разом із донькою Марини вони повернулися до Рубіжного, де повідомили про поранену. Але поїхати до неї одразу рятувальники не змогли — тривав обстріл. Марина загинула на тому полі, їй мало б виповнитися 35 років.

 

 

За матеріалом: Медійна ініціатива за права людини - ]]>https://mipl.org.ua/my-lezhaly-na-poli-boyu-buv-strashennyj-moroz-minus-...]]>





Рейтинг: 
1
Средняя: 1 (1 оценка)